Історія справи

Постанова ВГСУ від 16.08.2016 року у справі №925/1984/15
Постанова ВГСУ від 18.04.2017 року у справі №925/1984/15
Ухвала КГС ВП від 24.01.2018 року у справі №925/1984/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року Справа № 925/1984/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю.,суддів:Жукової Л.В., Погребняка В.Я.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кищенці"на постанову у справіКиївського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 № 925/1984/15 господарського суду Черкаської областіза заявою доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Центр-М" Товариства з обмеженою відповідальністю "Блу Оіл Компані"провизнання банкрутом за участю представників сторін: від Товариства з обмеженою відповідальністю "Блу Оіл Компані" - Надєєва О.О.

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 29.03.2016 у справі № 925/1984/15 (суддя Хабазня Ю.А.) затверджено перелік конкурсних кредиторів, розмір їх вимог за грошовими зобов'язаннями боржника, черговість задоволення кожної вимоги, зокрема, визнано кредитором Товариство з обмеженою відповідальністю "Кищенці" (далі - ТОВ "Кищенці"): 1 черга 2 756,00 грн (судовий збір); 4 черга 286 452,48 грн (вимоги не забезпечені заставою).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у справі № 925/1984/15 (головуючий суддя: Шипко В.В., суддя Верховець А.А., суддя Сотніков С.В.) апеляційну скаргу ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Центр-М" (далі - ТОВ "Ресурс Центр-М") задоволено частково, ухвалу господарського суду Черкаської області від 29.03.2016 у справі № 925/1984/15 скасовано частково в частині визнання кредиторських вимог:

- п.п. 1.5. п. 1 ТОВ "Кищенці": 1 черга - 2 756,00 грн (судовий збір); 4 черга - 286 452,48 грн (вимоги не забезпечені заставою).

В іншій частині ухвалу господарського суду Черкаської області від 29.03.2016 у справі № 925/1984/15 залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятою судом апеляційної інстанції постановою, ТОВ "Кищенці" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у справі № 925/1984/15 в частині скасування ухвали господарського суду Черкаської області від 29.03.2016 у справі № 925/1984/15, а ухвалу господарського суду Черкаської області від 29.03.2016 у справі № 925/1984/15 залишити без змін, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 241, 764 ЦК України, ст.ст. 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Переглянувши у касаційному порядку прийняту судом апеляційної інстанції постанову, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Черкаської області від 19.01.2016 за заявою ТОВ "Ресурс Центр-М" порушено провадження у справі № 925/1984/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Блу Оіл Компані" (далі - ТОВ "Блу Оіл Компані", боржник) на підставі ст.ст. 10-12, 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Жулінського В.Б.

21.01.2016 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет оприлюднене оголошення про порушення справи про банкрутство ТОВ "Блу Оіл Компані".

Від ТОВ "Кищенці" до господарського суду надійшла заява про грошові вимоги до боржника - ТОВ "Блу Оіл Компані".

Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Пунктом 1-1 розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 № 4212-VI, який набрав чинності з 19.01.2013, визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Статтею 9 вказаного Закону визначено, що справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника;

конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 23 вказаного Закону, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За наслідками розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.

Виходячи із вимог ч. 2 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.

На підставі вимог ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За результатами попереднього судового засідання, суд першої інстанції в ухвалі від 29.03.2016 дійшов висновку, що вимоги конкурсного кредитора, зокрема, ТОВ "Кищенці" є обґрунтованими і підтверджуються поданими ним доказами (договором оренди нежитлових приміщень від 27.07.2014 №2707141 та актом-приймання-передачі за цим договором від 27.07.2014, актами надання послуг від 31.07.2014 №349, від 31.08.2014 №359; договором оренди приміщень від 01.09.2014 №01 та актом приймання-передачі до нього від 01.09.2014, актами надання послуг від 30.09.2014 №398, від 31.10.2014 №483, від 30.11.2014 №580, від 31.12.2014 №635, від 31.01.2015 №48, від 28.02.2015 №123, від 31.03.2015 №160, від 30.04.2015 №221, від 31.05.2015 №238, від 30.06.2015 №306, банківськими виписками ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" від 05.11.2014, від 27.11.2014, від 11.12.2014, від 19.12.2014, від 26.01.2015, від 04.02.2015, від 05.02.2015, письмовими поясненнями заявника від 28.03.2016 /вх.суду №6312/16 від 29.03.2016/), тому підлягають визнанню і включенню до реєстру вимог кредиторів повністю у заявленому ним розмірі згідно з черговістю, визначеною у реєстрі.

Не погодившись із винесеною судом першої інстанції ухвалою від 29.03.2016, ініціюючий кредитор ТОВ "Ресурс Центр-М" звернулось із апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду.

Розглянувши вимоги конкурсного кредитора ТОВ "Кищенці", суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 08.06.2016 встановив, що договір оренди нежитлових приміщень №2707141 від 27.07.2014 та акт приймання-передачі до даного договору підписано від імені боржника - ТОВ "Блу Оіл Компані" директором ОСОБА_8

Відповідно до офіційного витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на запит: від 03.05.2016 за № 1000892506 станом на 27.07.2014 за кодом 36778252 ТОВ "Блу Оіл Компані" у графі "Прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи:" міститься наступна інформація - ОСОБА_8, 01.07.2014 (виконуючий обов'язків директора) - керівник, ОСОБА_8, 01.07.2014 (виконуючий обов'язків директора) - підписант.

Акт надання послуг №349 від 31.07.2014 на виконання зобов'язань по вищевказаному договору на суму 97 917,65 грн підписано від імені боржника директор ТОВ "Блу Оіл Компані" ОСОБА_9.

Акт надання послуг №359 від 31.08.2014 на виконання зобов'язань по вищевказаному договору на суму 42 065,45 грн підписав від імені боржника директор ТОВ "Блу Оіл Компані" ОСОБА_9.

Відповідно до офіційних витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на запити: від 03.05.2016 за № 1000892513 та від 03.05.2016 за № 1000892524 станом на 31.07.2014 та 31.08.2014 за кодом 36778252 ТОВ "Блу Оіл Компані" у графі "Прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи:" міститься наступна інформація - ОСОБА_8, 01.07.2014 (виконуючий обов'язків директора) - керівник, ОСОБА_8, 01.07.2014 (виконуючий обов'язків директора) - підписант.

Керуючись ч. 1 ст. 10 "Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру" Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що акти наданих послуг від імені боржника на визнання сум 97 917, 65 грн та 42 065,45 грн підписано особою, що не мала таких повноважень, а боржником належних та допустимих доказів про повноваження ОСОБА_9 на підписання актів надання послуг не надано.

Також, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові встановив, що відповідно до наказу №18-к від 22.08.2014 директор ТОВ "Блу Оіл Компані" ОСОБА_10 приступив до виконання своїх службових обов'язків, про що 11.09.2014 внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру, відповідно до виписки з ЄДРЮО та ФОП ТОВ "Блу Оіл Компані" від 11.09.2014.

Договір оренди нежитлових приміщень №01 від 01.09.2014 та акт приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.09.2014 підписано від імені боржника директором ТОВ "Блу Оіл компані".

З матеріалів справи колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що жоден акт наданих послуг, а саме: акт надання послуг №398 від 30.09.2014 на суму 14 840,48 грн; акт надання послуг №483 від 31.10.2014 на суму 25 551,34 грн; акт надання послуг №580 від 30.09.2014 на суму 131 969,22 грн; акт надання послуг №635 від 31.12.2014 на суму 61 978,61 грн; акт надання послуг №48 від 31.01.2015 на суму 51 995,60 грн; акт надання послуг №123 від 28.02.2015 на суму 80 676,18 грн; акт надання послуг №160 від 31.03.2015 на суму 24 886,70 грн; акт надання послуг №221 від 30.04.2015 на суму 76 109,66 грн; акт надання послуг №238 від 31.05.2015 на суму 849,49 грн; акт надання послуг №306 від 30.06.2015 на суму 396,02 грн не місять підпису директора ТОВ "Блу Оіл Компані" ОСОБА_10

Також, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що оскільки директором ТОВ "Блу Оіл Компані" не підписувались акти надання послуг оренди у 2015 році, то до даного договору не підлягає застосуванню положення ст. 764 ЦК України.

Судом другої інстанції зазначено, що навіть, якщо у випадку погодження, він би був продовжений на 4 місяці, тобто до 30.04.2015, а акти надані по 30.06.2015.

Крім того, постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевим господарським судом не надано оцінки сум оренди, що складає від 14 840,48 грн до 131 969,22 грн за один календарний місяць, не зрозумілі та не досліджені нарахування ТОВ "Кищенці" у 2015 році, оскільки, на думку суду апеляційної інстанції, договір оренди нежитлових приміщень №01 від 01.09.2014 припинив свою дію 31.12.2014.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відхилення вимог ТОВ "Кишенці": 1 черга - 2 756,00 грн (судовий збір); 4 черга - 286 452,48 грн (вимоги не забезпечені заставою).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова суду апеляційної інстанції від 08.06.2016 в частині розгляду грошових вимог ТОВ "Кищенці" до боржника - ТОВ "Блу Оіл Компані", в порушення вимог ст. 43 ГПК України, прийнята при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Згідно вимог ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відхиляючи грошові вимоги ТОВ "Кищенці" до боржника, суд апеляційної інстанції встановив, що вимоги даного кредитора ґрунтуються на двох договорах оренди нежитлових приміщень №2707141 від 27.07.2014 та №01 від 01.09.2014.

Акти приймання-передачі нежитлових приміщень до даних договорів від 27.07.2014 та 01.09.2014 підписано від імені боржника - ТОВ "Блу Оіл Компані" повноважними директорами боржника.

Згідно ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно вимог ч. 1 ст. 631 ЦК України та ч. 7 ст. 180 ГК України, строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Частиною першою статті 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

В ст. 252 ЦК України закріплено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Частиною 4 статті 284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені ст. 764 ЦК України та опосередковані нормою частини четвертої ст. 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Виходячи зі змісту зазначених правових норм, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому, такі заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому у договорі.

В силу ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

В даному випадку, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України, не надав договорам оренди нежитлових приміщень №2707141 від 27.07.2014 та №01 від 01.09.2014 належної правової оцінки, зокрема, не надав оцінки умовам даних договорів, яким врегульовано строк їх дії та можливої пролонгації (поновлення) договору; не з'ясував згідно умов вищевказаних договорів, коли договір вважається припиненим та правових наслідків такого припинення.

Суд другої інстанції в оскаржуваній постанові дійшов висновку, що не зрозумілими є нарахування ТОВ "Кищенці" у 2015 році орендної плати, адже на думку суду апеляційної інстанції, договір оренди нежитлових приміщень № 01 від 01.09.2014 припинив свою дію з 31.12.2014, проте, в порушення вимог ст.ст. 43, 84, 99, 101 ГПК України, таких своїх висновків з посиланням на відповідні норми права та умови договору не мотивував; не з'ясував, з врахуванням вищевказаних норм цивільного права, чи були можливо заперечення орендодавця - ТОВ "Кищенці" щодо поновлення договору оренди № 01 від 01.09.2014 на новий строк чи проти подальшого користування орендарем переданим в оренду майном, чи можливо було волевиявлення орендаря - ТОВ "Блу Оіл Компані" про бажання припинити користування орендованим майном чи змінити умови договору оренди;

Крім того, суд апеляційної інстанції в постанові не встановив, чи був підписаний сторонами договору оренди акт приймання-передачі про повернення майна з оренди, який згідно вимог цивільного законодавства, а саме ч. 2 ст. 795 ЦК України, свідчив би про припинення договору, а отже і припинення нарахування орендної плати, адже, виходячи із вимог вищевказаної статті, підставою для припинення зобов'язання орендаря сплачувати орендодавцю орендну плату за фактичне користування майном є саме підписання відповідного акту приймання-передачі про повернення майна з оренди.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла в оскаржуваній постанові висновку, що оскільки директором ТОВ "Блу Оіл Компані" не підписувались акти надання послуг оренди у 2015 році, то до даного договору не підлягає застосуванню положення ст. 764 ЦК України, проте, в порушення вимог ст. 84 ГПК України, жодним чином таких своїх висновків не мотивував.

Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини 1 статті 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи із вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В даному випадку, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України, ухилився від надання правової оцінки умовам договорів оренди щодо порядку розрахунку та розміру орендної плати, складових орендної плати.

Крім того, дійшовши висновку, що акти надання послуг по двох договорах оренди нежитлових приміщень підписані неповноважними особами, колегія суддів апеляційної інстанції, в порушення вимог ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України, не з'ясувала та не встановила, чи було здійснено боржником-орендарем по зазначених актах наданих послуг фактичну оплату орендної плати за користування майном на користь кредитора-орендодавця; не надала жодної правової оцінки доданим ТОВ "Кищенці" до заяви з грошовими вимогами до боржника банківським випискам.

Також, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України, ухилився від надання в оскаржуваній постанові оцінки правомірності нарахування кредитором-орендодавцем сум орендної плати, що, як встановлено судом другої інстанції, складають від 14 840,48 грн до 131 969,22 грн за один календарний місяць, не з'ясував складових частин даних нарахувань згідно умов договорів оренди.

Відповідно до ч. 1 ст.11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Суд касаційної інстанції зазначає, що виходячи із вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", обов'язок розгляду грошових вимог та надання правового аналізу наданих кредитором письмових доказів, підставам виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру та змісту, а також, обов'язок встановлення розміру та моменту виникнення грошових вимог, покладений на господарський суд.

Разом з тим, суд першої інстанції, дійшовши в ухвалі від 29.03.2016 висновку про визнання грошових вимог ТОВ "Кищенці" до боржника, в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України та ч. 2 ст. 25 Закону про банкрутство, таких своїх висновків належним чином не мотивував, обмежився лише зазначенням, що дані вимоги підтверджені поданими кредитором доказами, а саме: договором оренди нежитлових приміщень від 27.07.2014 №2707141 та актом-приймання-передачі за цим договором від 27.07.2014, актами надання послуг від 31.07.2014 №349, від 31.08.2014 №359; договором оренди приміщень від 01.09.2014 №01 та актом приймання-передачі до нього від 01.09.2014, актами надання послуг від 30.09.2014 №398, від 31.10.2014 №483, від 30.11.2014 №580, від 31.12.2014 №635, від 31.01.2015 №48, від 28.02.2015 №123, від 31.03.2015 №160, від 30.04.2015 №221, від 31.05.2015 №238, від 30.06.2015 №306, банківськими виписками ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" від 05.11.2014, від 27.11.2014, від 11.12.2014, від 19.12.2014, від 26.01.2015, від 04.02.2015, від 05.02.2015, письмовими поясненнями заявника від 28.03.2016 /вх.суду №6312/16 від 29.03.2016/), і не надав вищевказаним документам жодної правової оцінки, зокрема, не з'ясував підстав виникнення вимог даного кредитора до боржника та змісту цих вимог; не встановив розміру та моменту виникнення, правомірності нарахування суми вимог.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

В даному випадку, суди попередніх інстанцій, дійшовши в оскаржуваній постанові від 08.06.2016 та ухвалі від 29.03.2016 протилежних висновків в частині розгляду грошових вимог ТОВ "Кищенці" до боржника - ТОВ "Блу Оіл Компані", в порушення вимог ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України, не встановили, чи звернувся даний кредитор із заявою про грошові вимоги до боржника у встановлені Законом про банкрутство, зокрема ст. 23 вказаного Закону, строки.

Отже, як апеляційний господарський суд, так і суд першої інстанції, дійшовши в постанові та ухвалі протилежних висновків в частині розгляду грошових вимог ТОВ "Кищенці" до боржника - ТОВ "Блу Оіл Компані", припустились порушень приписів ч. 1 ст. 43 та ст. 84 ГПК України, стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а також, щодо належного правового обґрунтування (мотивування) своїх висновків, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції від 08.06.2016 та ухвала суду першої інстанції від 29.03.2016 у справі № 925/1984/15, в частині розгляду грошових вимог ТОВ "Кищенці" до боржника ТОВ "Блу Оіл Компані" підлягають скасуванню, а справа в частині розгляду грошових вимог ТОВ "Кищенці" до боржника ТОВ "Блу Оіл Компані" - передачі на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кищенці" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 та ухвалу господарського суду Черкаської області від 29.03.2016 у справі № 925/1984/15, в частині розгляду грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Кищенці" - скасувати. Справу № 925/1984/15 в частині розгляду грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Кищенці" до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Блу Оіл Компані" передати на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді Л.В. Жукова

В.Я. Погребняк